Циганка підійшла до мене і сказала: «не перестанеш зраджувати — станеш вдівцем»

Все почалося з того злощасного дня, коли ми з дружиною на ринку вибирали одяг. Вона чомусь вирішила, що там якість краща, і ціни не кусаються. І поки вона міряла речі на себе, до мене підійшла циганка. Мовчки підійшла. Нічого не сказала. Молода, красива. Вона взяла мою руку. Я посміхнувся.

-Ручку не ​​позолочу, рідна, — сказав я гордовито. Ще чого! Мене не розвести!

А вона просто подивилася на руку. Потім на мене. Стиснула губи.

— У тебе розлад психіки. А з твоєю дружиною щось трапиться, якщо ти не перестанеш зраджувати їй.

Вона повернулася, і пішла. Слідом підійшла літня жінка. Теж циганка, але одягнена була просто, як звичайна середньостатистична бабуся.

— Легіта тебе з Набережної помітила. Вона майже медіум. Ні у кого на моєму віку не було такої сили, як у неї. Вона відчула, що у тебе не все в житті добре, і пішла за тобою. І грошей їй твоїх не треба. Даремно ти їй так сказав. А те, що вона сказала — прислухайся. Вона ніколи не помиляється.

Я залишився стояти на місці. Нічого не сказав. З мого обличчя повільно сповзла пихата усмішка. В цю мить моє життя перевернулося. Кардинально змінилося. Але я не розумів ще, наскільки все серйозно.

Так, у мене серйозний розлад психіки. Я не є небезпечним для інших, але мені це жити заважало. І я став ходити до лікаря. Психіатром стала мила жінка, трохи старша за мене. У нас закрутився роман. Я був обережний, ніхто, жодна жива душа не знала про те. Тільки я і Олена, мій лікар.

Ця думка не виходила у мене з голови. Звідки вона дізналася? Якщо вона змогла це дізнатися, то і інші її слова правда. Накрутив себе. Стало страшно. Розповів своїй психіатричці.

Та відповіла, що це все дурниця, цигани бачать людську натуру, але передбачити майбутнє не можуть. І просто ця циганка чекає, щоб я її знайшов, і заплатив їй за якісь послуги.

Я заспокоївся.

А через 2 місяці моя дружина влаштувала мені розбір польотів. Вона знайшла мою переписку з Оленою. В сльозах вибігла на сходову клітку. І спіткнулася.

Лікарі спочатку сказали, що вона в комі. Відправили додому мене. А через годину подзвонили, і сказали, що все.

Так я став вдівцем. Я порвав з Оленою. Пояснив їй все. Вона нічого не сказала мені. А мені було байдуже.

Минуло 3 місяці. Я сидів в парку. Згадував, як ми з дружиною тут гуляли після весілля. На ній було гарне плаття. На нас дивилися з заздрістю і захопленням. Ми були такі щасливі. Боже, що я накоїв. І не образливо було б, якби це сталося випадково. Але ж мене ще й попередили!

Раптом я побачив циганів. Серед них була вона. Як тільки я подивився на неї, вона, немов відчула, і обернулася. Побачила мене. Підійшла.

-Так, ти міг це змінити. Але ти не повірив мені. Я була впевнена, що так і буде.

Вона сіла поруч. А у мене сльози з очей. Я мовчки простягнув їй руку.

-Подивися, прошу тебе. Я заплачу, якщо хочеш. Що ще мені потрібно знати? Розкажи мені все, прошу. Може, і я скоро туди піду, слідом за дружиною? Я заслужив!

Вона взяла мою руку. Хвилину дивилася туди. А потім відпустила.

Нічого там немає такого. У тебе все буде добре. А дружина твоя була прoклята. З самого початку. Це її матері прoкляття. Тому твоя вина тут тільки часткова. Я побачила, що у тебе буде дитина. Та, з якою ти зраджував, чекає дитину. Це дівчинка. Ти з нею зійдешся. І все буде добре. А якщо ще й їй зраджувати будеш, то сам своє щастя зруйнуєш.

-Що, і її теж не стане, якщо я зраджу?

-Ні, просто зрада завжди виходить боком. Гріх це. І ти за свої гріхи поплатишся. Ти засвоїв урок? Якщо ні — справа твоє.

-Я засвоїв. Спасибі.

Я поліз у кишеню.

-Грошей не треба.

Вона стала, і пішла до своїх. А я зупинив.

— Як ти це робиш? Хто ти така?

— Задавай правильні запитання, — сказала вона з посмішкою. І я чомусь запитав:

-Ти — людина взагалі?

-Ні.

Вона повернулася, і пішла геть. А я до сих пір думаю: якщо вона не людина, то вона ангел, або демон? Темна, або світла?

Я одружився на Олені. У нас вже дві дочки. І я не зраджую їй.

×

Натисніть вподобати