— Не хочеш жити з Таєю — то розлучайся! Господи, Ігоре, але нащо ти до Тетяни, до заміжньої жінки, причепився? Ти ж її сім’ю руйнуєш!

Суботнього ранку ішов ледачий дощ. Олена зраділа йому, як хорошому знаку.

Вона зустріла подругу Тетяну, посиділи з нею в будинку, поговорили, розійшлися. У кожної були справи.

Олена пішла в город. Домовилися з матір’ю посадити ранню картоплю невелику грядочку.

— А чоловіки наші де? — запитала мама.

— Мій  Михайло в ліс пішов, а Ігор з водієм на річку поїхали.

— Оленко, ти не знаєш чи не посварилися Тая з Ігорем, чого він до нас без неї їздить?

— Ну, ти не знаєш Таю, значить, їй село просто не потрібне.

— Чужій людині, зятю, виходить, воно потрібніше ніж рідній доньці?

— Виходить, що так.

Розмову жінок перервав телефонний дзвінок. Дзвонила сестра Тая:

— Мій Ігор з водієм, у  вас?

— А чому він має бути у нас? — знітилась Олена

— Сказав, що поїхав у відрядження. А я до своєї знайомої Лілі подзвонила, щоб дізнатися, коли він з відрядження повернеться, а вона мене просвітила, що ніякого відрядження у нього немає. Йому начальник підписав заяву на короткочасну відпустку за сімейними обставинами. А що це за сімейні обставини, якщо сім’я і, головне, дружина не в курсі справи. Може, він якусь жінку на стороні завів? Ти точно знаєш, що його у вас немає? Може, ти мене обманюєш?

— Може й був, але мене не було вдома.

— Тоді де ж ти була?

— За грибами ходила.

— Господи, яка дурниця! Ну іди швидше, спитай у мами.

Олена відключила мобільний і задумалася, не знаючи, що робити, і, врешті-решт, вирішила, що найкращим варіантом буде сказати правду, але звичайно не всю. Сама набрала номер сестри:

— Тая, твій Ігор з водієм приїхали в обід. Мама їх погодувала, і вони відправилися на річку ловити рибу.

— Ти не говори нікому, що я дзвонила, особливо Ігорю і його водієві.- відповіла Тая.

Мобільний відключився. «Навіть про батьків нічого не запитала», — подумала Олена.

Увечері за столом зібралися майже всі мама, Михайло та Олена, зять Ігор та його водій. Лідія Сергіївна попередила, щоб батька не чекали. Раніше ніж в дев’ятій вечора він точно не приїде.

Чоловіки за столом випили і розговорилися. Лідія Сергіївна разом з чайником, чашками, цукорницею перемістилася в іншу кімнату. Разом з Оленою пили чай. Олена не полінувалася сходити в сад за зеленими листочками м’яти, і чай вийшов таким ароматним і смачним, що двома чашками ні та, ні інша не обійшлися.

— Знаєш, що я тебе попрошу, поговори з Ігорем, щоб не їздив він більше до нас в село без Таї. Я ж все бачу, що він через Тетяну сюди їздить. Сама розумієш, мені ніяково йому це сказати. — зітхнула мама.

— Так і мені ніяково, мамо.

— А ти не на пряму, а натяками. Не дурень, зрозуміє?

«Чи захоче він натяки розуміти», — подумала Олена, але матері нічого не сказала.

Чоловіки вийшли з кухні на вулицю, сіли на лавочку. Олена запитала:

— Прибирати зі столу чи ще посидите?

— Прибирай, продовження бенкету не буде, — запевнив Михайло — Ігор вранці їде. Та й нам би не завадило раніше вибратися. Тепер хоч з саду не виходить, одна справа за іншу чіпляється.

— Ви справжнього значення слова «дача» не розумієте. Дача — це відпочинок для душі, а не для тіла. Ось я наймаю садівника на чотири місяці і коли не приїдеш, завжди там чисто, квіти ростуть, клумби пахнуть, басейн помитий. — мрійливо розмірковував Ігор. 

— Ігоре, ну, а якщо тебе з твоєї посади знімуть, так все ж доведеться продавати: і будиночок в три поверхи, і сад з трояндами, і басейн, тому що наймати людей вже не буде  за що, а самі ви працювати не можете, не вмієте і не хочете.

— З однієї роботи знімуть, на іншу влаштуємося, адже так, Дмитре? — Ігор звернувся до водія. 

— Так, Ігоре Васильовичу.- відповів Дмитро.

— Діма, ти ж мною задоволений?

— А то! Ви людина справедлива. Самі добре живете і про інших не забуваєте! — посміхнувся Дмитро.

— Чуєш, Михайле, що прості люди про мене говорять?

— «Хороша дочка Гануся, коли її хвалять матір та бабуся» — зареготав Михайло. 

— Це в тобі, Михасю, заздрість заговорила.- підморгнув Ігор.

Олена відчула, що ні до чого хорошого п’яна розмова не приведе, і втрутилася:

— Ігоре, ти просив ключик показати, так пішли.

— Пішли, — погодився Ігор.

Сонце вже сідало за лісом. Ігор і Олена ішли мовчки.

— Послухай мене, Оленко, але дай слово, що нікому про нашу розмову не розкажеш, особливо своїй сестрі — вимовив Ігор. Коли Олена кивнула Ігор продовжив говорити: 

— Загалом, родичко, подумую я розлучитися з твоєю сестричкою.

— Знайшов молоду і красиву? — з насмішкою вирвалось у Олени.

— Ну, як сказати, поки, крім твоєї подруги Тетяни, нікого не знайшов. Оленко, я тобі зізнаюся. Коли її побачив, таку красиву, несподівано красиву, вона мені з першого погляду в душу запала. Помилувався на неї у вас в гостях, подумав чомусь, запропоную їй каблучку з діамантом, кулончик золотий, і моєю вона буде. А вона на мою пропозицію тільки посміялася. Ось тут мене і заїло. Вирішив: так чи інакше, в ліжко до себе покладу.

— Значить, ти все підстроїв з струсoм мoзку?

— Як сказати! Вліпив мені здорово, її сільський залицяльник. Встати я міг, але не став. Подумав, «не києм, то палицею» свого доб’юся. І домігся, але вона мене цього зненавиділа. В очах її стільки ненависті, презирства до мене. Знаєш, що вона мені сказала? — «Якщо ти, будеш сюди в село їздити, то ми будинок продамо і поїдемо, куди очі дивляться, тільки б мені з тобою не зустрічатися». — А я закохався в неї немов пацан. Жити без неї вже не можу.

— Ти через це хочеш розлучитися з Таєю?

— Через це теж. Відколи мене на Тетяну переклинило. А щодо Таї я тобі одне скажу: давно ми вже живемо ніби сусіди — «добрий день» та «до побачення». Сусіди ще про здоров’я запитають, а Тая в своєму світі живе, і немає в ньому мені місця.

Ти ж її сім’ю руйнуєш! З такими грошима як у тебе, знайдеш собі і не таку красиву і не заміжню, будь-яку.

— Будь-яку мені не треба. Кажу тобі, що я Тетяну люблю.

— Ну добре, припустимо такий варіант. Приїде Таня до тебе в місто, з своїми дітьми. І ким вона у тебе буде — Утриманкою? Прислугою? Економкою?

— Господинею — замріяно зітхнув Ігор.

— Нафантазував ти собі багато всього. Гаразд, пішли додому, якась у нас порожня розмова. Сам казав, що рано треба вставати.

Вони і справді не помітили, що сонце вже давно зайшло і одна за одною з’являлися зірки. Легкий вітерець ніс запах молодої зелені.

— Як би я хотів жити в селі! — сказав Ігор

— Жити ми всі хочемо, а ось працювати — майже ніхто! — відповіла Олена.

— Йдемо додому, а то я другого «Отелло» знайду на свою голову — усміхнувся Ігор.

— Я Михайлу ніколи не даю приводу для ревнощів!

-Ти не даєш, я дам, — засміявся Ігор.

Спускаючись з пагорба, Олена йшла і думала про Ігора. Наговорив, Бог знає що. Пройде у нього ця дурниця, через місяць-другий, і все залишиться як і раніше.

Вже біля самого будинку Ігор сказав: «Ти поки про розлучення тещі не говори. І взагалі про все, що ми говорили. Адже це у мене тільки мрія така, привернути до себе Тетяну. Але нічого не виходить. Нащо я тобі душу відкрив, її завжди треба «застібнуту» на всі ґудзики тримати».

×

Натисніть вподобати