У моєї свекрухи троє дітей. Старший з них мій чоловік. У родині Яків завжди був сам по собі. Причина проста: свекруха знайшла його капусті будучи «в дівках». Його молодші сестра і брат з’явилися вже в шлюбі

Свекруха примудрилася з 3-х річною дитиною захомутати досить заможного чоловіка. Вітчим чоловіка одним з перших почав свою справу, відкрив якийсь кооператив ще в кінці 80-х.

Благополучно пережив 90-ті, не розорився в нульових.

Дітей на своїх і чужого вітчим Якова ніколи не ділив. Порівну купував одяг, іграшки, порівну і на горіхи міг всипати, якщо було за що. А от свекруха нащадків розділяла:

— І навіщо я тебе на світ привела, — частенько говорила синові, — всю сімейну картину псуєш. Всі у нас біленькі, а ти весь в тата вдався. Як смола.

Чим був винен Яків, який квиток в життя у мами не випрошував — незрозуміло. Тим більше, що матері він не завадив побудувати особисте життя. А у вітчима грошей завжди вистачало і зайвий рот в сім’ї нікого не обтяжував.

Ставлення матері до Якова засвоїли з дитинства і молодші сестра з братом. Уже в дитячих сварках: «ти ніхто», «ти нам не рідний», «мій татко тебе напуває і годує», — щедро звучало з вуст сестри Марини і брата Артема.

— Знаєш, — говорив чоловік ще в перші місяці нашого шлюбу, — у мене таке відчуття, що вітчим єдина рідна мені людина в цій родині.

Зі свекрухою я майже не спілкувалася, ну не цікава їй була дружина нелюбого сина, при знайомстві вона подивилася на мене і мовила:

— Ну чого ще було чекати від нього? Живіть, як хочете і де хочете.

І ми жили. Орендували квартиру, зате ні від кого ні в чому не залежали. А через рік після весілля вітчима не стало. Раптово. Точніше раптово для всієї родини, сам свекор, ніби щось відчуваючи, папери упорядкував.

Будинок дістався свекрусі, а кожному з дітей, включаючи і пасинка, вітчим відписав по двокімнатній квартирі. Вся нерухомість була оформлена дарчими. А основний заповіт, який стосувалося фірми, вітчим чоловіка ухвалив розкрити через півроку.

— А йому за що? — сестра Марина нетямилась від гніву, тикаючи пальцем в бік мого чоловіка вона повторювала, — він який стосунок до батька має?

Свекруха теж була незадоволена: не заслужив. Проте, ми виявилися власниками житла. Жили ми спокійно в новій квартирі два місяці, а потім нас ощасливила візитом свекруха.

— Значить так, — заявила вона, — стару забереш ти.

— Яку стару? Ми нічого не зрозуміли.

— Яку, яку, мою свекруху, — заявила мама чоловіка, — навіщо вона мені здалася, я її все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй памперси міняла?

Виявилося, що ні сестра, ні брат Якова теж не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не могла жити і потребувала догляду: у жінки відмовили ноги.

— Тобі тато квартиру залишив, — заявив брат Артем, — ось і відпрацьовуй.

Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Ірину Ігорівну. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавою і життєрадісною людиною. Звісно їй було прикро, що рідні внуки з нею так вчинили, вона сказала в перші ж дні:

— Матір їх так виховала, невістка моя, а тебе, Якове, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідним, а для мене ти тепер більше, ніж рідний.

Марина і Артем відвідувати бабусю не вважали необхідністю. Ні дзвінка, ні візиту.

Доглядати за Іриною Ігорівною було не важко, вона на кріслі-каталці примудрялася навіть вечерю нам з чоловіком приготувати.

А ще через 4 місяці був оголошений заповіт вітчима, що стосується активів його бізнесу. Він все заповідав своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи, і її молодших дітей.

— Бабусю я забираю, — сказала Марина, підійшовши до нас.

— Не ти, а я, — замайорів на горизонті Артем.

— А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? — запитала Ірина Ігорівна жадібних онуків, — мені добре у Якова і я нікуди не піду.

Вона так і залишилася у нас, майже відразу, подарувавши моєму чоловікові все, що їй дісталося за заповітом покійного вітчима якова.

Свекруха, зовиця і дівер намагалися оскаржити це, був суд, але вони програли.

Їм і так дісталося багато, але на благо багатство не пішло. Артем примудрився влізти в якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати за борги, він повернувся жити до матері.

Марина вийшла заміж, але з чоловіком не зжилася, виховує її дитину теж свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя.

Нещодавно Ірини Ігорівни не стало. Розбираючи речі бабусі ми знайшли акуратно складений аркуш, писав вітчим Якова:

«Мамо, якщо зі мною щось трапиться, іди жити до мого Якова. По-моєму, зі всіх моїх дітей, він найдостойніший, хоч нам і не рідний. Прости за те, що не зміг виховати такими ж Маринку з Артемом..

З Мережі.

Фото ілюстративне.

×

Натисніть вподобати